Кожного дня дивлячись людям у вічі, помічаєш скільки болі, розчарувань виражають деякі їх обличчя. Особливо це стосується твоїх близьких, друзів, долі яких ти хоч трохи знаєш. Хочеться їм усім сказати: є, ….є поміч, є допомога від усіх бід, є Той, хто підніме, заспокоїть, допоможе, бо Він хоче це зробити, бо Він люблячий, Він знає нас, ми йому не байдужі!
Нещодавно я зустрічалась зі своєю подругою, вона в житті пережила багато трагедій, розчарувань, хворобу… Я дивилась їй у вічі а там тиха біль і сум…Молода, гарна, розумна жінка, і, стільки суму в одній людині… Як це важко, який це вантаж… Для чого вона прийшла у цей світ? Щоб страждати?, Ні – для любові, для того щоб літати (хоча б уві сні), насолоджуватись, народжувати дітей, і жити… дихати на повні груди, щоб нічого не сковувало, не заважало, а була легкість, радість!
Ми сидимо у кафе за столиком і я їй говорю: «…так, зараз справи не дуже, життя важке, складне, але є Той хто може все змінити, направити, допомогти, підняти, заспокоїти, зцілити…. Я не пам’ятаю, що я їй ще говорила, але хотіла переконати щоб вона прийняла Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем, бо Він любить її, Він вмер за неї і Його кров може омити її від усіх життєвих бід… Тільки треба прийняти Його в своє серце … і все, більше нічого не потрібно робити, все інше Він зробить Сам твоєю ж рукою (треба тільки попросити), бо це Господь, Він великий, всемогутній, всесильний…
А вона відповідає: «… я ще не готова, може потім, пізніше… не зараз… не тепер…» І мені хочеться встати і трошки пострибати (як це робить мала дитина), залізти десь вище і знову пострибати і кричати» «…ну прийми Ісуса!!!», хочеться впасти на коліна і благати: «…ну прийми Ісуса, прошу, Він же давно тебе чекає, Він тебе любить, Він же страждає, коли бачить як ти мучишся…»
А я тихо сиджу і відповідаю: «Добре, не зараз, так пізніше…» А у самої кричить і плаче серце : «…ну як же ж так? скільки можна чекати, скільки можна дозволяти дияволу нівечити своє життя?» І зустріч закінчується, я іду додому, а мені боляче, боляче від того, що Господь хоче протягнути руку, підняти, вирвати тебе з життєвих кайданів, а ти не даєшся, все далі розраховуєш на своє «Я!». Ну що може зробити твоє «Я!» у цьому великому повному зла світі!?
Люди, я хочу звернутися до вас. Тільки не кажіть що у вас все «ОК!» Я не вірю. Інколи буває нестерпно важко, я знаю про що кажу , сама колись була в таких умовах. Але є надія, є Господь, який дуже хоче вам допомогти, ви тільки покличте Його (усім серцем), і Він прийде… обов’язково, бо Бог – це Любов, Любов прийде до вас.
Елена Качан,
Украина
Киевская церковь "Божий Дар" Спасибо Господу за Его дары и вся слава Ему e-mail автора:olenakachan@gmail.com
Прочитано 2765 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Заблудшие души. - Олег Хуснутдинов Написано после прочтения отвратных публикаций на сайте - материалов А.Храмова "Религиозная заслуга Ницше" и В.Богуславского "Всем религиозникам посвящается". Думаю, мы еще услышим о воинских подвигах, испытаниях, выпавших на долю разных лжеверующих, но каждый готовит свой путь страданий себе сам. Мы уже видели и жили в том государстве, которое рушило храмы веры православной, и уничтожало правых верою. Этому уже 2007 лет. Поэтому нас не удивишь ни ложью, ни ненавистью, ни скрежущей злобой и пеною у рта, все это и врачи наблюдают, и правые священники. Связанность и одержимость - болезнь страшная. Сначала они кричат - Я убью Учителя! Потом в страхе - только Он - над всеми и во всем, потом исчезают как мглистый туман...
Каждому по его вере и как можно больше благсоловений!
